Шлуночкова пароксизмальна тахікардія

Шлуночкова пароксизмальна тахікардія - стан, при якому виникають ектопічні скорочення шлуночків високій швидкості (100 скорочень на хвилину і більше). При шлуночкової пароксизмальної тахікардії джерелом ектопічних імпульсів є структури провідної системи - пучок Гіса, його гілки, а також волокна Пуркіньє.

Серед основних причин розвитку даної патології виділяють виражені органічні порушення в міокарді (серцевому м`язі), до яких можна, наприклад, віднести гострий приступ інфаркту міокардаа чи хронічну форму ішемічної хвороби серця.

Варто відзначити, що шлуночкова пароксизмальна тахікардія характеризується значним порушенням проходження нервових імпульсів по шлуночках. Так, спочатку ектопічний імпульс йде з пучка Гіса до одного шлуночка, а потім переходить на інший, порушуючи протягом нормального процесу реполяризації в серце.

У клінічній картині характерний раптовий початок пароксизмальної тахікардії. У хворого розвивається тахікардія шлуночків з 140-220 скороченнями в хвилину. Серцевий ритм при цьому залишається нормальним. Виявляються гемодинамічні порушення. Під час нападу знижується обсяг серцевого викиду, артеріальний тиск різко падає, з`являються інтенсивні болі в області серця, розвиваються ознаки серцевої недостатності.

Треба сказати, що подібні напади починаються і закінчуються раптово. Часто після нападу реєструють шлуночкова екстрасистолія (Позачергове скорочення шлуночків).

Шлуночковатахікардія: ЕКГ

ЕКГ при даній патології має свої особливості. Серед них можна виділити наступне:

прискорене серцебиття на тлі правильного серцевого рітма-
деформація і розширення комплексу QRS (переважно більше 0,12 с) -
сегмент AST, зубець Т розміщуються діскордантно-
частий ритм шлуночків і нормальний ритм передсердь, що чергуються з рідкісними нормальними без будь-яких змін комплексами QRST, які мають синусового походження.

Лікування шлуночкової тахікардії

Лікування шлуночкової тахікардії залежить від стану пацієнта, але, на відміну від тахікардії суправентрикулярної, проводиться обов`язково - при цьому стані немає щодо «безпечних» причин, вплив яких може не прийматися до уваги. Так, при його задовільному стані проводиться медикаментозна терапія лідокаїном або прокаїнамідом (дані препарати зменшують частоту серцевих скорочень). Застосовують також аміодарон, особливо у випадках, коли попередні препарати не дали бажаного терапевтичного ефекту. Якщо шлуночкові тахікардія виникає на тлі брадикардії, намагаються підтримувати ЧСС на досить високому рівні (для забезпечення гемодинаміки). При даній патології також проводяться заходи щодо усунення серцевої недостатності.

У тому випадку, якщо напад шлуночкової пароксизмальної тахікардії виникає на тлі гострого інфаркту міокарда, то одночасно має проводитися весь комплекс заходів, необхідних для усунення або зменшення зони некротичного пошкодження серцевого м`яза, і одночасно усуваються аритмії, що виникають на її фоні.

Якщо стан хворого нестабільно, проводять електричну кардіоверсію. Якщо її ізольоване застосування не дало позитивних результатів, то рекомендується поєднувати її з введенням ліків. Якщо у хворого не прощупується пульс, в обов`язковому порядку проводиться дефібриляція, яку починають з несинхронного розряду в 200 Дж. Якщо пацієнт у свідомості, але стан його важкий, може застосовуватися синхронізована кардіоверсія.