Симптоми урогенітального мікоплазмозу

зміст:

1. Симптоми урогенітального мікоплазмозу
2. Діагностика урогенітального мікоплазмозу

Під урогенітальним мікоплазмозом розуміється розвиток інфекційного запального захворювання сечостатевих шляхів, що викликається виключно микоплазмами. Уреаплазми постійно мешкають в організмі людини, і тільки при виникненні певних ситуацій починається їх активізація. Симптоми урогенітального мікоплазмозу часом виражені неяскраво, внаслідок чого відбувається зараження партнерів протягом тривалого проміжку часу.

Симптоми урогенітального мікоплазмозу

Як основний симптом урогенітального мікоплазмозу виступає розвиток процесу запалення сечостатевої системи. Симптомами урогенітального мікоплазмозу у чоловіків є:

Відео: Респіраторний мікоплазмоз: зараження, симптоми, діагностика, наслідки та лікування

• виникнення виділень, що володіють каламутним кольором, в невеликій кількості. Для них характерна нестабільність, вони можуть носити періодичний характер;
• поява почуття невеликого сверблячки і печіння під час сечовипускання, яке супроводжує невелика хворобливість.

Симптоми урогенітального мікоплазмозу є більш вираженими у жіночої половини людства. Серед них виділяються:

• виникнення з піхви виділень, що володіють прозорим кольором;
• поява внизу живота різей. Якщо почався запальний процес в придатках і матці, то розвивається ендометрит, аднексит;
• виникнення частого сечовипускання, що носить хворобливий характер;
• розвиток симптомів ангіни в разі орально-генетального зараження. З`являється біль у горлі, розвиваються гнійні нальоти на мигдалинах.

Особливостями перебігу мікоплазмової інфекції відносяться:

• тривала персистенція;
• розвиток аутоімунних і імунопатологічних процесів;
• наявність резистентності до антибактеріальної терапії;
• володіння хронічним рецидивуючим перебігом (особливо, в асоціації з анаеробними і факультативними вірусами і бактеріями).

Надання патологічного дії мікоплазм на організм людини пов`язано з тим, що вони мають унікальні біологічними властивостями: малими розмірами і наявністю геному, відсутністю клітинної стінки, чим забезпечується впровадження мікоплазм в мембрани клітин організму людини. Такими специфічними особливостями пояснюється своєрідна інфекція, що протікає переважно безсимптомно, латентно. Але при цьому урогенітальним мікоплазмозом часто викликається безпліддя. До факторів, що підсилює потенційну патогенність мікоплазм, відносяться: наявність порушень імунологічної реактивності організму, вагітності, аборту, оперативних втручань, екстрагенітальної патології. На сьогоднішній день доведено, що мікоплазми беруть участь в розвитку запальних захворювань урогенітального тракту, мають полімікробні етіологію.

Відео: Гострий і хронічний мікоплазмоз: симптоми, лікування і профілактика

Діагностика урогенітального мікоплазмозу

Діагностувати урогенітальний мікоплазмоз не так просто, оскільки наявність уреаплазми в біологічному середовищі сечостатевої системи людини природно навіть в тому випадку, якщо він абсолютно здоровий. Розвиток в організмі людини патологічних процесів залежить від наявності низки різноманітних факторів, виходячи з чого фахівцями доведено, що наявність мікроорганізмів в сечостатевій системі людини не свідчить про те, що людина хвора на урогенітальний мікоплазмоз.

Діагностика урогенітального мікоплазмозу здійснюється за масовістю поширення уреаплазм по всій сечостатевій системі. Постановка діагнозу фахівцем можлива тільки тоді, коли в організмі поєднується велика наявність уреаплазм і виражена симптоматика даного захворювання, після чого передбачено призначення курсу лікування. При діагностиці урогенітального мікоплазмозу завжди повинен застосовуватися комплексний підхід, який складається з декількох методів. Зазвичай уреаплазми виявляються паралельно з мікоплазмами в поєднанні з анаеробної мікрофлорою.

До методів діагностування урогенітального мікоплазмозу відносяться:

• виконання культурального (бактеріологічного) дослідження, за допомогою якого уреаплазми відокремлюються від мікоплазм, а також за допомогою якого можливе визначення рівня чутливості мікроорганізмів до антибіотиків при дослідженні мазка, взятого з урогенітального тракту;
• проведення РИФ і ІФА, завдяки яким виявляються антигени для клітинного складу стінок мікроорганізмів;
• виконання ДНК-діагностики;
• проведення серологічного дослідження, яке особливо корисно тоді, коли спостерігається безпліддя і інші серйозні ускладнення.